ШОСТЕ Слово

Перед усіма віками Бог хотів створити людей на образ і подобу Свого Предвічного Сина. І здобувши цю схожість в Адамі, Він поселив його в саду, такому прекрасному, який тільки міг створити Бог. Якимось таємничим способом пронісся по землі бунт Люцифера, і образ Бога в людині потьмянів. Зараз Небесний Отець хотів у Своєму Божому милосерді відновити людину до її первісної слави, щоб грішна людина знала, яким прекрасним є образ, якого їй треба прагнути. Бог послав Свого Божественного Сина на цю землю не для того, щоб просто пробачити гріх, а щоб задовольнити справедливість через страждання.

У прекрасній Божественній справі Відкуплення, як і у падінні, брали участь три персонажі: замість непослушного чоловіка Адама був послушний новий Адам – Христос; замість гордої жінки Єви була покірна нова Єва – Діва Марія; замість дерева в саду було дерево Хреста. Пам’ятаючи Божественний план, Ісус, скуштувавши оцту, що завершував пророцтво, вимовив фразу, яка в оригіналі складається з одного слова:

Це була не просто подяка за те, що закінчилися страждання і зневага Сина Чоловічого. Це було ствердження, що Він Своїм життям від народження до смерті повністю виконав те, для чого Його послав Небесний Отець.

Тричі Бог уживав це слово в історії: перший раз – у Бутті, щоб змалювати завершення творення; удруге – в Апокаліпсисі, бо тоді закінчиться творення і постануть нові небеса й нова земля. Ці дві крайності початку і завершення з’єднували шість слів з Хреста. Наш Божественний Господь у стані найбільшого приниження бачив, що всі пророцтва і всі провіщення збулися, і все, що було необхідне для Відкуплення людини, зроблене, тому й вигукнув радісно: «Звершилось!»

Починалося життя Духа, який повинен був здійснити Освячення, бо Відкуплення вже було звершено. Сьомого дня Творення, коли небо і земля вже були створені, Бог відпочивав від усіх робіт, які Він завершив – тепер і Спаситель на Хресті, Який навчав як Учитель, керував як Цар і освячував як Священик, міг відійти на відпочинок. Другого Спасителя не буде; не буде іншого шляху спасіння; не буде жодного іншого імені під небесами, яким люди могли б спастися. Людина була відкуплена, і за неї було заплачено. Постав новий Адам, щоб знищити Голіафа зла не п’ятьма каменями, а п’ятьма ранами – потворними шрамами на руках, ногах і в боці; і битва велась не зброєю, що виблискувала під полуденним сонцем, а розшматованим тілом, на якому можна було полічити кості. Художник останнім штрихом завершив свій шедевр і з великою радістю заспівав пісню тріумфу, бо Його праця добігла кінця.

Не було нічого, від горлиці до храму, що б не сповнилося в Нім. Христос, один із Предвічним Отцем у справах Творення, бездоганно виконав справу Відкуплення. Не було історичних пророцтв – від Авраама, готового принести у жертву свого сина, до Йони, що три дні перебував у череві кита – які б не звершилися в Ньому. Пророцтво Захарії, що Він у покорі в’їде на осляті до Єрусалима; пророцтво Давида, що Його зрадить один із Його ближніх; пророцтво Захарії, що Його продадуть за тридцять срібняків і що ця сума згодом буде заплачена за поле крові; пророцтво Ісаї, що з Ним будуть поводитися жорстоко, бичуватимуть і віддадуть на смерть; пророцтво Ісаї, що Він буде розіп’ятий між двома злочинцями і що Він молитиметься за Своїх ворогів; пророцтво Давида, що дадуть Йому напитися оцту і поділять Його одежу між собою, що Він буде пророком як Мойсей, священиком як Мелхиседек, Ягням, якого ведуть на заріз, козлом відпущення, якого виводять за межі міста, що Він буде мудрішим за Соломона, більш царственим, ніж Давид, і що Він буде Тим, Кого бачили Авраам та Мойсей у своїх пророцтвах – усі ці чудові ієрогліфи залишилися б незрозумілими, якби Воплочений Син Божий не згадав на Хресті всіх овець, козлів та волів, які були принесені в жертву, і не сказав: «Звершилось».

Проголосивши чудову Нагірну проповідь, Ісус не сказав, що Його праця була завершена. Бо Він прийшов не навчати – Він прийшов, щоб віддати Своє життя як викуп за багатьох. По дорозі до Єрусалима Він розповів Своїм Апостолам, що буде виданий поганам, з Нього будуть насміхатися і плюватимуть на Нього, що Його бичуватимуть і віддадуть на смерть; у саду, коли Петро підняв свій меч, Христос запитав, чи не слід Йому пити чашу, яку Отець Небесний дав Йому пити. Першими записаними у Писанні словами Ісуса, які Він сказав у дванадцятирічному віці, були слова про те, що Він має бути при справах Свого Отця. Тепер справа, яку Отець доручив Йому, була виконана. Отець послав Сина, щоб Він узяв на Себе грішне тіло, і Духом Предвічним Він був зачатий у лоні Марії. Усе це повинно було статися перед тим, як Він мав страждати на Хресті. Так у надолуженні взяла участь уся Трійця. Цим було досягнуто Відкуплення. Одержавши Духа Святого і зрозумівши значення Хреста, Петро сказав:

«І знайте, що не тлінним золотом чи сріблом ви були вибавлені від вашого життя суєтного, яке ви прийняли від батьків ваших, а дорогоцінною кров’ю Христа, непорочного й чистого ягняти»
(І Петра 1:18-19)