ДРУГЕ СЛОВО

Голгота була прообразом Страшного суду: Суддя був у центрі, а дві половини людства – по обидва боки від Нього: спасенні та втрачені, вівці та козли. Коли Він прийде у славі судити всіх людей, Хрест також буде з Ним, але вже як знак честі, а не сорому.

Обидва злодії, розіп’яті справа і зліва від Нього, спочатку богохульствували, сиплячи прокльонами. Страждання не завжди робить людей кращими – воно може обпікати і обпалювати душу доти, доки люди не очистяться, осягнувши всю цінність відкуплення. Неодухотворені страждання можуть призвести людину до падіння. Злодій зліва нічим не відрізнявся від інших, які гинули на хресті до нього. Він просив, щоб Ісус його зняв з хреста. А злодій справа, очевидно зворушений священичою молитвою Нашого Спасителя про заступництво, попросив, щоб Ісус його підняв. Докоряючи своєму брату за богохульство, він сказав:

«Чи не боїшся Бога, ти, що покутуєш ту саму кару? Бо ж ми приймаємо кару, гідну наших учинків, цей же не зробив нічого злого»
(Лука 23:40,41)

І, віддавши себе на милість Божу, він попросив прощння:

«Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство»
(Лука 23:42)

Чоловік, що вмирав на хресті, просив іншого чоловіка, який теж помирав, про вічне життя; людина, яка нічого не мала, просила іншу бідну людину про Царство; злодій перед дверима смерті просив про ласку померти, як злодій, і отримав Рай. Хтось, напевне, думав, що першою душею, яку буде викуплено червоними монетами Відкуплення на Голготі, стане якийсь святий, але Божий план обрав злодія, який полине разом із Царем царів до Раю. Якщо б Наш Господь прийшов просто як учитель, злодій ніколи б не попросив про прощення. Але оскільки просьба злодія випливала із самої мети Його приходу на землю, а саме – спасти душі, то він почув негайну відповідь:

Це була остання (а можливо, і перша?) молитва злодія. Він лише раз постукав, раз пошукав, раз попросив, раз забажав усього і знайшов усе. Коли навіть учні сумнівалися і тільки один із них був під Хрестом, злодій прийняв і визнав Його як Спасителя. Якщо б Варавву віддали на страту, чого він міг би очікувати, бо йому не судилося вийти на волю, то і він зміг би почути слова співчутливого Первосвященика. Практично все Тіло Христа було зранене, проді­ряв­лене цвяхами або пошматоване батогами та терням, за винятком Його Серця та язика – і вони проголосили невинність. Хто ж може прощати гріхи, як не Сам Бог? І хто може пообіцяти Рай, як не Той, Хто за Своєю природою є вічним у Раю?