П'ЯТЕ Слово

Прийшов час поміркувати над Сімома Останніми Словами з Хрес­та, які, на перший погляд, Наш Благословенний Господь промовляв до Самого Себе, тоді як попередніми словами Він звертався до інших. Але насправді усе не так просто. Зрозуміло, що втрата крові через страждання, неприродне положення тіла з надзвичайною напругою в руках і ногах, розтягнуті м’язи, відкриті рани, головний біль від тернового вінця, роздуті жили, постійно зростаючий жар – усе це викликало фізичну спрагу. Не дивно, що Він хотів пити – дивно те, що Він про це казав. Той, Хто розставив зірки на їхніх орбітах і планети в космосі, Той, Хто закрив моря перешийками, Той, Хто примусив воду витікати зі скелі, об яку вдарив Мойсей, Той, Хто створив усі моря, ріки та джерела, Той, Хто сказав самарянці: «Людина, що буде пити воду, яку я дам їй, не буде мати спраги повіки», тепер дозволив Своїм устам вигукнути найкоротшу фразу з Хреста:

Коли Його розіп’яли, Він відмовився випити напій, який Йому давали – зараз Він відкрито просив напитися. Спочатку йому дали один напій, а потім – зовсім інший: першим було миро і мікстура для зменшення болю, і Він відмовився, щоб Його відчуття не притупилися; зараз же Йому подали оцет чи кисле вино низької якості, яке пили вояки:

«Стояла ж посудина, сповнена оцтом. От і подали йому до уст настромлену на тростину губку, просяклу оцтом»
(Йоан 19:29)

Той, Хто перемінив воду на вино в Кані, міг і зараз використати це невичерпне джерело, щоб задовольнити Свою спрагу, але Він ніколи не творив чудес для Самого Себе. Чому ж тоді Він просив напитися? Не лише тому, що Його мучила спрага, якою великою вона б не була. Справжньою причиною цієї просьби було сповнення пророцтва:

«…Ісус, знавши, що все вже довершилося, щоб здійснилось Писання, промовив: “Спраглий я!”»
(Йоан 19:28)

Усе, що Старий Заповіт пророкував щодо Нього, повинно було сповнитися до останньої йоти. Давид у Писанні провістив Його спрагу під час Страстей:

«Мов черепок, висохла моя сила, язик мій прилип до горлянки … Вони клали полин мені до страви, і в спразі моїй напували мене оцтом»
(Псалмів 22:16; Псалмів 69:22)

Отже, вояки, які в насмішку давали Йому оцет, виконали те, що було сказане в Писанні. Оцет подали Йому на стеблі гісопу – рослини, яка виростає на висоту близько півметра. Гісоп часто згадується у Святому Письмі: його вмочували в кров пасхального ягняти; ним мазали віконні рами і одвірки юдейських помешкань у Єгипті, щоб уникнути ангела смерті; гісоп умочували в кров птиці, коли очищали від прокази; сам Давид, учинивши гріх, казав, що окропиться гісопом і очиститься.

Те, що приходить останнім у людському житті, в житті Христа займало перше місце, бо Він прийшов страждати і померти. Але Він не віддасть Свого життя, поки не сповняться всі деталі Писання, щоб люди знали, що вмирав на Хресті Христос, Син Божий. Він узяв із Писання думку, що обіцяний Месія не прийме смерть як долю, а сповнить її як належне. Не виснаження було причиною Його смерті, бо виснаження не викликало Його спраги. Причиною Його вигуку про спрагу були пророцтва відносно Нього як Первосвященика і Посередника. Юдейські рабини, без сумніву, вже зрозуміли, що ці пророцтва стосуються саме Його. Мідраш заявляв: «Прийди і занур свій шматочок в оцет – це сказано про Месію, про Його Страсті й муки, як написано в пророка Ісаї: «Він був поранений за наші прогрішення, Він був катований за наші злі вчинки».

Можливо, вояки, у насмішку, даючи Нашому Благословенному Господу оцет на кінці гісопу, мали намір посміятися ще з одного із священних юдейських обрядів, коли саме за допомогою гісопу кропили людей кров’ю ягняти для очищення. Зараз відбувалося щось подібне, коли гісоп торкався Христової Крові. Св. Павло, роздумуючи про це, пише:

«Христос же, з’явившись як архиєрей майбутніх благ, через більший і досконаліший намет, що зроблений не людською рукою, тобто не земної будови, – і не з кров’ю козлів та телят, але з власною кров’ю, – увійшов раз назавжди у святиню і знайшов вічне відкуплення. Бо коли кров волів і козлів та попіл із телиці, як покропить нечистих, освячує, даючи їм чистоту тіла, то скільки більше кров Христа, – який Духом вічним приніс себе самого Богові непорочним, – очистить наше сумління від мертвих діл, на служіння Богові живому!»
(Євреїв 9:11-14)

Тим, хто стояв під Хрестом і хто добре знав пророцтва Старого Заповіту, таким чином був даний інший доказ, що Він був страждаю­чим Месією. І Його четверте слово, що виразило страждання Його Душі, і Його п’яте слово, що виражало страждання Тіла, були заздалегідь провіщені. Спрага символізувала незадоволення гріхом – задоволення тіла, куплене ціною радості душі, подібне до ковтка солоної води. Багатій із притчі страждав у пеклі від спраги і благав батька Авраама попросити Лазаря вмочити свій палець у воду і дати йому. Надолужуючи за людські гріхи в повній мірі, Відкупитель відчував спрагу навіть за тих загублених, які стануть такими в майбутньому. Але і за спасенними Він також тужив – за їхніми душами. Деякі люди мають пристрасть до грошей, інші до слави – Його пристрастю були душі! «Дай Мені пити» означало «дай Мені своє серце». Трагедія Божої любові до людства полягала в тому, що, коли Він був спраглий, люди дали Йому оцет і жовч.