ПЕРШЕ СЛОВО

Кати чекали Його сліз, бо всі, хто був розіп’ятий на хресті до Нього, плакали. Сенека писав, що ті, кого розпинали, проклинали той день, коли вони народилися на світ, катів, своїх матерів і навіть плювали на тих, хто дивився на них. Цицерон згадував, що деколи треба було відрізати язики тим, кого розпинали, щоб припинити їхнє жахливе богохульство. Тому кати сподівалися почути якісь слова, але зовсім не ті, які почули. Книжники та фарисеї чекали Його реакції і були переконані, що Той, Хто проповідував «Любіть ворогів ваших» та «Робіть добро тим, хто ненавидить вас», забуде про Євангеліє, коли проб’ють Його ноги і руки. Вони були переконані, що жахливий передсмертний біль перекреслить будь-яку Його постанову не втратити гідності. Всі очікували крику, але ніхто, за винятком тих трьох під Хрестом, не сподівався того вигуку, який вони почули. Як пахучі дерева, гинучи під сокирою, востаннє дарують світу свої пахощі, так і велике Серце на Дереві Любові вилило назовні із своїх глибин не крик, а молитву – м’яку, солодку, тиху молитву пробачення і прощення:

Прости – кому? Прости ворогам? Воякові на судилищі, що вдарив Його вкритим залізом кулаком? Політику Пилатові, що засудив Бога, щоб не втратити дружбу з кесарем? Іроду, що одягнув Муд­рість в одежу блазня? Воякам, що розіп’яли Царя Царів на дереві між небом і землею? Простити їм? Простити їм, чому?! Тому, що вони знають, що роблять? Ні, тому що вони не знають, що роблять. Якщо б вони знали, що роблять, і не схаменулися; якщо б вони знали, який жахливий злочин чинять, віддаючи на смерть Життя; якщо б вони знали, що, вибравши Варавву, а не Христа, вони здійснили наругу над справедливістю; якщо б вони знали, що накоїли, жорстоко прибивши ноги, які ходили вічними пагорбами, до гілляки; якщо б вони знали, що роблять, і не спинилися, усвідомивши, що саме та Кров, яку вони проливали, могла відкупити їх, вони б ніколи не спаслися! Навпаки, вони були б прокляті! Тільки неусвідомлення їхнього великого гріха привело їх на місце Розп’яття, щоб почути крик із Хреста. Спасає не мудрість – спасає незнання!

У смертну годину люди або запевняють у своїй невинності, або проклинають суддів, які засудили їх на смерть, або просять прощення за гріхи. Але Досконала Невинність не просила прощення для Себе – як Посередник між Богом і людьми, Він просив прощення для Своїх ворогів. Як Первосвященик, Який приніс Себе в жертву, Він заступився за грішників. По суті, про прощення було сказано двічі: уперше у Раю, коли Бог пообіцяв Відкуплення через «потомство жінки», що зітре змія зла, і тепер, коли Бог в образі Страждучого Слуги виконав цю обіцянку. Божественна Любов, проголошена в цьому Першому Слові з Хреста, була такою великою, що її відлуння можна було чути протягом усієї історії: Степан теж просив Господа не пам’ятати їм те, що вони каменували його, та й Павло писав:

«… нікого не було при мені, всі мене покинули! Нехай їм то не буде пораховано!» (ІІ Тимотея 4:16)

Але молитви Степана і Павла не були схожі на Його молитву, в якій прощення ідентифікувалося з Його жертвою. Будучи одночасно і Священиком, і Жертвою, Він був випростаний як Священик і розпростертий як Жертва. Тому Він одночасно і заступався, і жертвував Себе за грішників. Кров Авеля взивала до гніву Божого про помсту за вбивство, яке вчинив Каїн – Кров нового Авеля, пролита заздрісними братами із потомства Каїна, повинна була розвіяти гнів і молити про прощення.